Протести у Гонконзі

Протести у Гонконзі

31 березня 2019 році у Гонконзі розпочалися мирні протести проти ухвалення законопроекту про екстрадицію в Китай. Люди виходили великими кількостями на вулиці, щоб зберегти свою свободу та захистити власну судову систему. В ніч на 9 червня утворилися перші сутички між поліцією та протестувальниками. Були застосовані уламки різних матеріалів(пляшки, метал) зі сторони протестуючих та перцеві спреї зі сторони поліції. Влада відповіддю на це вирішила відкласти розгляд законопроекту. Від цього моменту протести у Гонконзі можна було вважати не мирними.

Влада не йшла на зустріч народу, а лише тягнула час. У відповідь на це протестувальники збільшували масштаби протестів та вдавалися до радикальніших дій. 1 липня вони штурмували законодавчу владу. У приміщенні парламенту були зафіксовані акти вандалізму. До прикладу, на портретах колишніх президентів написали фразу «Це ти навчив мене мирним маршам, що не діють». Навіть із такого лозунгу можна зрозуміти, що протестувальниками їхній рух сприймається уже як насильницький.

Стягнення Китаєм своїх військ до кордону з Гонконгом, застосування поліцією вогнепальної зброї, а протестувальниками пляшок із запальною сумішшю та смертельних випадків учасників протесту - усе це можна вважати ознаками насильницького руху, який відбувається у Гонконзі.

Мерімор описав 3 складові успішного ненасильницького протесту. Ми розглянемо їх та порівняємо із подіями у Гонконзі.

Перший - це єдність.

Масштаби протестів досягали більше мільона осіб(за даними місцевої поліції до 300 тис.). У протестах брали участь люди різних вікових категорій. До прикладу, люди похилого віку(17 липня) - нараховано 9 тис. осіб та “сидячий протест матерів” (5 липня) - нараховано 8 тис. осіб. Також зафіксовано студентські об‘єднання з ВНЗ, адвокатські протести, протести держслужбовців, медичного та фінансового  сектору. Єдність народу стала найвагомішою із причин позитивної тенденції протестів.