Аналiз ситуацій з політичного життя США щодо обвинувачення політиків в плагіаті

Аналіз ситуацій з політичного життя США щодо обвинувачення політиків в плагіаті 

     Проблема плагіату не є новою, проте все частіше практика запозичення чужих творів зустрічається у політиці. Так у США плагіат не є криманальним чи цивільним правопорушенням, але вважається незаконним, якщо він порушує аторські права інтелектуальної власності.

     Представлення натхненних та переконливих ідей на публіку є великим викликом для таких громадських діячів, як політики. Промови Мартіна Лютера Кінга — молодшого, Маргарет Тетчер, Джона Ф. Кеннеді надихали не одну людину. Красномовне спілкування - це велика справа для політиків, це ключ до успіху у передвиборчих кампаніях, чудовий інструмент впливу на суспільство. Політичні промови є завжди в центрі уваги засобів масової інформації, саме тому плагіат є неприпустимим, адже скандалів, які псують авторитет високопосадовців важко оминути. В політичному житті США зустрічались декілька яскравих випадків плагіату, які варто проаналізувати, аби зрозуміти чому політичні діячі дозволяють собі «переступати межу».

       9 лютого 1950 року Джозеф Маккарті претендував на своє місце в книгах історії, розповідав натовпу в Уілінгу, штаті Вашингтон, що в державному департаменті повно комуністрів. «Ми не маємо справу зі шпигунами, які отримують 30 карбованців за те, щоб викрасти план нової зброї», - сказав він. «Ми маємо справу з набагато гіршим видом діяльності, оскільки це дозволяє противнику керувати і формувати нашу політику». Ті ж слова, практично дослівно, були сказані на виступі палати представників два тижні раніше представником Каліфорнії Річардом М. Ніксоном.  Проте запозичення сенатора Маккарті були виявлені лише через декілька років, якби журналісти помітили це раніше, то репутація Маккарті могла б добряче постраждати. [Друзі, римляни, земляки, дайте мені свою промову. Девід Грінберг [Електронне джерело] - [Режим доступу]-https://www.nytimes.com/2008/02/24/weekinreview/24greenberg.html