Модернiзацii системи державноi служби

Зоріна Дар’я Вадимівна,

Національний університет

«Полтавська політехніка

Імені Юрія Кондратюка»,

Студентка,ННІ ФЕУП,спеціальності 081 «Право»,група 101-П

ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Трансформація та зміна суспільства висуває нові вимоги до всього державного управління. Особливо це стосується системи державного службовця як уособлення основного органу управління, що пов’язано з потребами модернізації національної системи та трансформації управлінської парадигми. Об’єктивно необхідно перевести модернізацію державних службовців на нове русло розвитку, орієнтуючись не лише на модернізацію державних органів та управління, а й на соціальний розвиток, враховуючи при цьому світовий позитивний досвід модернізації служб державних службовців.

Головною метою державного управління в розвинених країнах світу є досягнення єдиного, збалансованого та раціонального економічного та соціального розвитку, ефективне використання потенціалу регіональних ресурсів, подолання розривів регіонального розвитку. 

Важливо визначити тенденції розвитку громадянського суспільства та сучасних систем державного управління та організаційних структур у країнах Європи, а також провести порівняльний аналіз вирішення проблеми вибору найкращої адміністративної системи. цих держав і України. Кізюн висвітлює головні вади польського менеджменту, які перешкоджають його європеїзації, віддаючи на перше місце егоманію, схильність до надмірно розвинутих організаційних структур, кількість організаційних ланок і рівень менеджменту. На другому місці – розкіш – чиновники прагнуть створити собі суперкомфортні умови праці та відпочинку: офіси, будинки, меблі, машини, поїздки за кордон тощо. Третє – корупція, яка стала звичним явищем.

 Наступна проблема – це зарозумілість – відокремлення влади від маси, і п’ята – організаційна фікція, що включає невідповідність між заявленим правом на самоврядування та тим, що відбувається насправді, і низький рівень самоврядування. Фінансова підтримка цих прав[1,ст. 129].      

Український науковець С. Кравченко зазначив, що ключовим елементом організаційного забезпечення адміністративної реформи є компетентний координатор, відповідальний за підготовку та впровадження змін. Створення такого центру є складним завданням, і для вирішення цієї проблеми, як показав світовий досвід, можна використовувати різні підходи [2, ст.73].

         Перший підхід полягає в запровадженні посади уповноваженого (комісара) уряду, який наділяється широкими повноваженнями, звітує безпосередньо прем’єр-міністру та працює за підтримки спеціального підрозділу апарату уряду.

Другий підхід передбачає утворення спеціальної проектної структури типу ради, комісії, комітету та ін., яку нерідко очолює голова або заступник голови уряду.

Третій підхід означає формування координаційного центру шляхом покладання відповідних обов’язків на керівника апарату уряду,який працює за допомогою спеціального підрозділу урядового апарату. Наприклад, у Великобританії та Канаді реформа державного управління здійснювалась не у вигляді цілісної комплексної програми, а шляхом запровадження серії пов’язаних ініціатив.