Кишкові інфекції. Черевний тиф. Паратифи А і В

Лекція №4.

Тема. Кишкові інфекції. Черевний тиф. Паратифи А і В.

План.

1. Загальна характеристика групи кишкових інфекцій.
2.  Епідеміологічна характеристика збудників черевного тифу та паратифів А,В.
3. Джерело збудників інфекції. Носійство та заразність хворого в окремі періоди.
4. Чинники передачі збудників інфекції та шляхи поширення.
5. Особливості імунітету.
6. Епідеміологічні закономірності поширення інфекції. Вплив соціально-побутових умов, санітарного благоустрою населених місць та санітарної культури населення
7. Профілактичні заходи.

Кишкові інфекції – це група захворювань, які викликаються різноманітними збудниками (бактеріями, вірусами), мають різноманітну клінічну картину, можуть бути антропонозами (холера), зоонозами (бруцельоз), антропозоонозами (сальмонельоз). Але всі вони мають один механізм передачі: збудник виділяється від джерела з фекаліями, а у сприятливий організм потрапляє через рот. Фекально-оральний механізм при кишкових інфекціях частіше реалізується водним, аліментарним та контактно-побутовим шляхом. Значна роль у розповсюдженні збудників належить комахам (мухам, тарганам) оскільки вони є механічними переносниками і живляться як продуктами їжі людини, так і покидьками. Імунізація проти багатьох інфекцій цієї групи не розроблена або малоефективна і тому має другорядне значення (окрім поліомієліту).

Для впливу на епідпроцес при кишкових інфекціях використовують заходи, які спрямовані на джерело збудника та розрив механізму передачі. Це виявлення носіїв та хворих, їх ізоляція у стаціонарі, санація, обстеження осіб, які були у контакті з хворим, іноді не допускання їх до роботи. Важливою умовою для запобігання кишковим інфекціям є епідеміологічний нагляд – безперервний збір даних про захворюваність, аналіз, обстеження осередків, контроль за ефективністю профілактичних заходів тощо. На рівень захворюваності кишковими інфекціями має великий вплив санітарний благоустрій населених місць (водопостачання, каналізація, санітарна очистка, умови виготовлення, зберігання,  транспортировки та реалізації харчових продуктів, тощо), санітарна культура населення, його освіченість, іноді релігійні та національні традиції.

Черевний тиф та паратифи

 – це інфекції, що характеризуються бактеремією, інтоксикацією, збільшенням печінки та селезінки, ураженням лімфатичної тканини тонкої кишки з утворенням виразок.

Щороку на Земній кулі реєструється 16млн. випадків захворювань на черевний тиф, з них 600тис. помирають. Найбільше ця статистика належить країнам Африки, Південно-Східної Азії, Латинської Америки. Поширений черевний тиф у країнах середньої Азії – Киргизстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан Азейбарджан. У зв’язку з великою міграцією населення можливийзанос інфекції на територію України . Тривалий перебіг хвороби та тяжкі ускладнення наносять великий соціально-економічний збиток населенню та пошкоджують здоров’я.

Етіологія. Збудник черевного тифу – Salmonella typhi, паратифів - Salmonella paratyphi A et B. Вони мають форму паличок з джгутиками (рухливі). Грамнегативні. Мають 3 антигени: О-соматичний, Н-джгутиковий та Ви-вірулентності. Нараховується близько 2000 сероварів сальмонел. Вони досить стійкі у довкіллі. Сальмонела черевного тифу зберігається у вигрібних ямах та каналізаційних стоках до 3 місяців та більше, у воді водойм та колодязів – 1 місяць, на овочах та фруктах – до 10 діб, на молочних та м’ясних продуктах – 1 місяць, здатні накопичуватись на продуктах, що швидко псуються. Сальмонела паратифу В стійкіша у довкіллі ніж збудники черевного тифу та паратифу А.

Сальмонели добре переносять низькі температури, але чутливі до нагрівання, висушування, звичайних концентрацій дезінфектантів.

Джерело збудника інфекції. Черевний тиф та паратиф А – це антропонози, паратиф В – антропозооноз. Зараження відбувається від хворих, які стають заразними з моменту появи температури, тобто у період розпалу захворювання, та весь період реконвалесценції. Найбільшу небезпеку становлять носії, які при черевному тифі та паратифах стають хронічними, іноді на все життя. Їх у багато разів більше, ніж хворих. Найчастіше хронічними носіями стають люди похилого віку з 2-ю групою крові, з хронічними запаленнями жовчного міхура та сечових шляхів. Найбільшу небезпеку становлять бактеріоносії, які працюють у системі водопостачання, харчової промисловості, громадського харчування, дитячих закладах.