Передумови та причини появи iсламу i його основних течiй

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Факультет історії, політології та національної безпеки

КУЗЬ ВІТАЛІЙ ВІКТОРОВИЧ

ІНДЗ на тему:

«ПЕРЕДУМОВИ ТА ПРИЧИНИ ПОЯВИ ІСЛАМУ І ЙОГО ОСНОВНИХ ТЕЧІЙ»

Луцьк – 2022

ЗМІСТ:

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1 ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ ІСЛАМУ, ЯК РЕЛІГІЇ;………………4

РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ТЕЧІЇ ІСЛАМУ, ПРИЧИНИ ЇХ ПОЯВИ;……………6

2.1 Сунізм;………………………………………………………………………8

2.2 Шиїзм;……………………………………………………………………….9

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП.

Постановка проблеми. Іслам у релігієзнавстві вважається наймолодшою світовою релігією. За даними всесвітньої ісламської ліги, різних країнах налічувалося понад 900 млн. послідовників ісламу. Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв релігію, називають відданим (з араб. — мусульманином).

В сучасному світі досі є актуальним питання політично-релігійних суперечностей між представниками течій сунізму та шиїзму. Найчастіше ці суперечності опираються на невизнання один одного, та банальний фанатизм. Ця проблема також не залишилася поза увагою істориків, соціологів, правознавців, релігієзнавців. Проблемі ісламу, а саме його виникненню, присвячено роботи таких загальновідомих дослідників, як Д. Еспозито та С. Хантингто. У 1991 р. результатом роботи колективу радянських вчених стало видання фундаментального енциклопедичного словника «Іслам».

Мета дослідження полягає у з’ясуванні передумов і причин становлення ісламу як релігії, основних причин розколу ісламу на дві основні течії та виокремлення різниці між ними.                                Завдання дослідження: визначити причини виникнення та розвиток ісламу в VI – ХІ столітті, встановити основні суперечності між течіями сунізму та шиїзму.                                                                Хронологічні межі дослідження становлять період зародження та становлення ісламу: VI-XI ст..

РОЗДІЛ 1 ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ ІСЛАМУ, ЯК РЕЛІГІЇ;

Витоки ісламу сягають глибокої давнини, але як релігія іслам сформувався у VII ст. н. е. в західній частині Аравійського півострова. В процесі становлення вона увібрала в себе елементи міфології аравійських кочових племен, а також релігійні та міфологічні уявлення інших народів Близького Сходу [1, 42]. Остаточно ж іслам як релігія з канонічними текстами, ритуалами та ін. сформувався вже за межами Аравії: в Ірані та Сирії, які мали до часів Середньовіччя величезну культурну спадщину. Також варто врахувати вплив і інших релігій, зокрема релігійні уявлення іудаїзму та християнства.                                                                         Про виникнення ісламу говорить багато різноманітних джерел. Цінні історичні відомості містить епіграфіка, що збереглася на пам’ятниках і руїнах міст Південної Аравії. Це більш, ніж п’ять тисяч надписів, що містять державні акти, правові настанови, боргові зобов’язання, повідомлення про військові походи і та ін. Також таким прикладом є арабська поезія, усні перекази, записані у VII–VIII ст., які відобразили повсякденне життя аравійців, їх звичаї, взаємовідносини між арабськими племенами. Античні, візантійські, перські, сирійські автори також розповідають про побут і вірування жителів Аравії. Коран є найважливішим джерелом доісламської і ранньоісламської історії арабів [5, 34].                                                                                        Поява пророків у Аравії співпадає з періодом гострої соціальної нестабільності, за домислами багатьох істориків породжена саме цією нестабільністю. Багатшала племінна верхівка, лихварі й жерці, відповідно поряд з ними з'являються люди, позбавлені будь-якої власності. Військові сутички між кочовими й осілими, скотарськими й землеробськими племенами, вторгнення чужинців з Іраку, Візантії стали грунтом пророчого руху у Аравії [4, 117]. Пророки уособлювали нову ідейну течію, що, за умов свого часу, мала набути саме форми релігійного монотеїстичного вчення. Головним спільним мотивом пророцтв стає засудження військових сутичок та розбрату. З цього можна стверджувати, що іслам виникає на конкретному соціальному тлі й пов'язаний з певною психологічною атмосферою [3, 69].                                                                        Зародження ісламу тісно пов’язано з двома містами: Меккою і Ятрибом. Перше з цих міст було торгівельним та релігійним центром аравійських племен, а друге мало значення міжнародного або міжрелігійного зв’язку, оскільки тут, крім двох арабських племен, проживали інші племена, та євреї. Таким чином, місце зародження нової релігії прилягає до священних місць іудаїзму та християнства. Сама ж Аравія здавна населена двома семітськими племенами, яких Біблія називає синами Йоктана і синами Ізмаїла [10, 47]. Частина їх жила в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслом, торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи верблюдів, вівців, кіз та коней. Аравія була економічно і культурно зв‘язана із сусідніми країнами – Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами йшли через Аравію. Один з важливих вузлів перетину торговельних доріг був в Мекканському оазисі, близько узбережжя Червоного моря. Родоплемінна знать, яка проживала тут, знаходила багато вигод із торгівлі. В Мецці утворився релігійний центр всіх арабів: в особливому святилищі Кааба були зібрані священні зображення і культові предмети арабських племен [6, 71].                                                         Однією з історичних передумов для виникнення ісламу став занепад караванної торгівлі Аравії в VI ст., оскільки торгівельні шляхи перемістились на схід, в Іран. Це порушило економічну рівновагу, яка трималась роками. Кочівники, які втратили досвід від караванного руху, почали схилятись до осілого способу життя, переходили до землеробства. Зросла в потреба в землі, посилились сутички між племенами [7, 121]. Це спричинило в VI–VII ст. політичну, соціальну, ідеологічну кризу. Не було загальновизнаного аравійського політичного центру. Міжусобні війни спустошували господарства. Родовий лад кочівників розпадався, соціальні протиріччя постійно загострювалися. Відокремлені племінні культи, багатобожні вірування перешкоджали об’єднанню племен в одну народність. Подолати цю кризу можна було лише шляхом вироблення нових ідей, спрямованих на об’єднання племен, створення централізованої держави, знищення племінного багатобожжя, пом’якшення соціальних протиріч [4, 124].