Чому я, Ауреліано Бабілон, самотній?

                      Чому я, Ауреліано Бабілон, самотній?

                                                         Немає людини більш самотньої, ніж, та,

                                                                        хто пережила кохану.

                                                                                     Хемінгуей Е.

 Самотність мені знайома з самого дитинства, моя бабуся ховала мене в ювелірні полковника Ауреліано три роки, тим самим огороджуючи мене від зовнішнього світу. Моїми друзями були письмена Малькіадеса, котрі я намагався розшифрувати, написані вони були на санскриті.

 Вперше я почав пізнавати навколишній світ, завдяки приятелям з книжкової лавці, але і ті поїхали з міста, яке почало дуже занепадати. І знов я залишився наодинці з передбаченнями Малькіадеса, котрий: «дійсно побував на тому світі, але не міг винести самотності і повернувся назад.»

 У цьому навіть птахами кинутому Макондо, в якому від постійної спеки і пилу було важко дихати, я все ж таки знов розквіт. Це відбулося коли Амаранта Урсула, моя зведена сестра, приїхала з Європи. До речі щодо сестри, це були лише наші з нею здогадки, адже усі думали що Фернандо знайшла мене на річці в кошику. Амаранта була з чоловіком, мої почуття зростали все більше і більше, але повністю я розпустив крила коли Гастон поїхав. Ми з Амарантою: «заточені самотністю і любов'ю і самотністю любові в будинку, де шум, піднімати термітами, не давав заснути, були єдиними щасливими людськими істотами і найщасливішими істотами на землі.»

 І знов я самотній, ця самотність переслідує мене. Амаранта померла після пологів. І не знайшовши нічиєї підтримки, стоячи посеред площі, я кричав від болю. Я навіть уявити не міг, що я буду так голосно кричати.

 Повернутися додому я наважився тільки зранку, основною причиною був син, якого вже на той час з’їли мурахи. І тут я почав розуміти  рукописи Малькіадеса, почав розшифровувати пергаменти але, ще не дійшовши до останнього вірша, зрозумів, що мені вже не вийти з цієї кімнати, бо, згідно з пророцтвом пергаментів, місто буде зметене з лиця землі ураганом і стерте з пам'яті людей тієї самої миті. Бо роду, приреченому на сто років самотності, не судилося з'явитися на землі двічі.