Перспективи цвинтарологiчних студiй в сучасному краєзнавствi

Ферков К.-Ш. О. – студентка ІІ курсу

Історичного факультету УжНУ

Науковий керівник –

К.і.н. доц. Леньо П. Ю.

ПЕРСПЕКТИВИ ЦВИНТАРОЛОГІЧНИХ (НЕКРОПОЛІСТИЧНИХ)СТУДІЙ В СУЧАСНОМУ КРАЄЗНАВСТВІ

Одним із найважливіших і надзвичайно цікавих носіїв культури кожного народу є цвинтар. У багатьох країнах із давньою культурою відвідування місць поховань – є не менш важливим звичаєм, ніж спілкування із своїми сучасниками. Цвинтарі є невід’ємною частиною життя та свідченням того, що колись відбувалось на теренах того чи іншого краю. Це своєрідні музеї під відкритим небом. Часто вони нагадують про видатних людей та інформують про історичні події, звертають увагу відвідувачів на будівельні, культурні та мистецькі особливості різних епох. Є з’єднуючим елементом минулого, сучасного та майбутнього. Через цвинтарі відображається менталітет, звичаї та традиції, а також релігійні уявлення людей[1, с. 243].

Дослідження цвинтарів у Європі має глибоке коріння. Вже в античні часи вчені звернули увагу на вивчення надгробних пам’яток.

Починаючи з епохи Ренесансу, відбувається пробудження історичної науки. Після доби античності історики та філософи знову звертають свою увагу на вивчення надгробків та смерті. Розквіт дослідження цвинтарів в Європі припадає на кінець XІX початок XX ст. В Україні цвинтарологія появилася у XІX ст. але це були лише поодинокі спроби вивчення кладовищ. Про повноцінні дослідження можемо говорити із другої половини XX ст.. Отже, цвинтарологія як галуз вітчизняного краєзнавства перебуває на стадії оформлення.

Перші дослідження проводилися спонтанно, без усяких визначених методів і правил. Загальноприйнятих методів цвинтарологічних досліджень на сьогодні немає. Ця галузь науки передбачає значну кількість підходів та шляхів отримання інформації. Відзначимо, що кожен, хто нині досліджує цвинтарі, проводить дослідження з власними методами, і цим ймовірно сприяє розвитку методів і принципів вивчення цвинтарів.

Цвинтарологія або некрополістика – своєрідна наукова галуз, комплексна інтердисципліна, яка перебуває на стику етнографії, археології, культурології, краєзнавства, соціології, топографії та інших. Це межі локальної та мікро- історії, вміщує елементи релігієзнавства, вивчає демографічні зміни. Отже включає у себе методи усіх цих галузей науки.

Вивчення поховальних звичаїв, уявлення про смерть та про загробне життя споконвіку викликали зацікавлення у дослідників. На перших етапах цвинтарологічних досліджень основна увага приділялася поховальним звичаям та поминальним традиціям. З часом до цього додалися дослідження статистики смертності певних населених пунктів, принципів заснування кладовищ. форм надмогильних плит, їхнє оздоблення різними символами та надписами, їх характеристика та тлумачення [2].

Дослідження цвинтаря дає нам не тільки уявлення про рівень культури, стан економіки, світогляд, уявлення про смерть, тлумачення певних символічних знаків,  конфесійні норми певного періоду жителів окремого населеного пункту чи регіону, але і вдосконалює методи цвинтарологічних досліджень, розвиває загальні уявлення.

Актуальність даних розвідок можемо пояснити й тим, що як на Закарпатті так і в Україні в цілому цілеспрямовані цвинтарологічні дослідження проводилися тільки з метою дослідити структуру цвинтарів, принципи поховання та статистику смертності. Однак поза увагою дослідників опинився величезний масив інформації яку можуть надати надгробні пам’ятки.

«Цвинтар – мертве село, в яком відображаються суспільні та економічні правила живого села. Одночасно збереглися в ньому надзвичайно старі звичаї, бо повага до предків живить їх» [6, с. 68] – пише визначний угорський етнолог-цвинтаролог Іван Балашша. Цими словами він підкреслив важливість вивчення цвинтарів. Дослідження цвинтарів, картографування і фіксація даних є важливим тому, що часто рідні похованих проживають в інших селах або вже самі померли. Такі могили переважно занедбані, недоглянуті, втратили початковий вигляд, а тексти надмогильних пам’ятників (плит) вже нечитабельні. Зазвичай, після 25-30 років дозволяється робити нове поховання над старими могилами. Бувають також випадки, коли руйнуються надмогильні знаки, пам’ятники, що спричиняє кардинальну зміну вигляду і змісту(структури) цвинтаря кожні 50-100 років[7, с. 78]. Важливим елементом кладовищ є надмогильні плити.