Київська Русь-Україна: формування кордонів та проблема етнічного складу держави

Семінар 1. Київська Русь-Україна: формування кордонів та проблема етнічного складу держави (пункти 1-2)

1)Розселення літописних слов’янських племен на території України

Ґрунтуючись на твердженні «Повісті врем'яних літ», що всі ці племена «мали ж свої обичаї та закони предків своїх і заповіти, кожне — свій норов», вчені припускають, що як об’єднання ці племена становили собою етнополітичні та територіальні утворення.

Наприкінці ІХ- Х ст. племінний устрій на східнослов'янських землях поступово набирає державотворчих обрисів. Виникнення Києво-Руської держави змінило етнокультурну ситуацію. У межах етнічного східнослов'янського простору з’являється новий норманський («варязький») компонент- варязькі дружини та їхні князі. Їхня присутність засвідчена писемними та археологічними джерелами. Вже багато років поспіль людей турбують питання такого роду : Коли і як на просторах східнослов'янської рівнини з'явився новий етнонім «русь»? Чи його утвердження в умовах східнослов'янської державності одночасно означало утворення давньоруської народності, яка розпалася на окремі східнослов'янські народи після занепаду Київської держави? Чи білоруський, російський та український народи, як і західно- та південнослов'янські, а також більшість європейських народів сягають своїми витокаки додержавних часів?

Найбільше відповідей на ці питання мені вдалося відшукати у «Повісті врем'яних літ». Київський літописець знає варягів-«русів», до яких належить династія київських князів Рюриковичів, називає племена, які посилали до них посольства із запрошенням на княжіння. В часи літописця князі вже ослов'янилися, а очолена ними держава, отримавши від них назву «Русь», поступово поширювала свою владу, а отже і назву на всі племінні об'єднання, що входили до неї («поляне иже ньіне зовомая Русь...»). Називаючи всі чотири північно-східні племена (чудь, словени, кривичі та весь), які посилали посольства «..Зза море, до варягів, до русі», літописець пише: «Бо так звалитих варягів-русь, якото одні звуться свеями, інші урмани, англяни, інші готами, отак і ті...» (Літопис Руський, с. 12). За Літописом, слов'янські племена, зокрема і східно-слов'янські, у VIIІ-ІХ ст. являли собою мозаїку численних етнокультурних груп і союзів. Усі вони «мали свої обичаї і закони предків своїх і заповіти, кожне свій норов» (Літопис Руський, с. 2). За археологічними матеріалами, у VIIІ -ІХ ст. південна група правобережних племен, до якої входили волиняни, деревляни, поляни, уличі, тиверці, хорвати, що на якийсь час знаходились у дулібо-волинському племінному союзі, пред-

ставлені однією Райковецькою культурою. Сіверян, які утворили на Дніпровському Лівобережжі свою Волинцівсько-Роменську культуру, пов'язують з Правобережжям  їхні спільні етнічні витоки. Маючи значною мірою спільні корені, ці культури дуже близькі за характером поселень, жител, поховального обряду і, зокрема, ліпного посуду. Вони засвідчують існування на обох берегах Дніпра єдиного етноплемінного простору. Були зроблені навіть спроби ( І. Ляпушкін) розглядати старожитності VIIІ-Х ст. Лівобережжя та Правобережжя Дніпра як одну культуру.

Окрему етнокультурну групу становлять північно-східні племена Поволжя, представлені своїми культурами (довгі кургани, сопки та їн.). VIIІ-Х ст. – це період активності вікінгів у Європі. У цей час на території угрофінів та північно-східних слов'янських племінних союзів ( Київська, Чернігівська та Переяславська області) закріплюються нормани (варяги) і збирають з них данину: «В лето 6367 (859 р.) имяхо дань варязи изза моря начуди й на словенех, на мери й на всехь [pic 1]кривичех» (Літопис, с. 12). У 60-х рр. ІХ ст. загальновживаними були назви «слов'яни» і племінні назви («поляни», «сіверяни», «деревляни» та ін.), які в додержавний період слід розглядати як окремі етнічні одиниці. При цьому загальна назва «слов'яни» визначала всіх слов'ян, усю загальнослов'янську різноплемінну сім'ю, що у VIIІ-Х ст. зайняла ряд суцільних регіонів між Ельбою та Волгою, Прибалтикою, Подунав'ям та Балканським півостровом. Лише у Х- ХІ ст. «Русь» як назва державного утворення східних слов'ян постуво поширюється на весь етнічний простір східної частини