Предмет та завдання етноніміки

6. Предмет та завдання етноніміки.

Одним  із найважливіших  розділів ономастики є- етноніміка. Етноніміка вивчає конкретні назви етнічних спільнот -етноніми. Як я уже зазначила етноніміка- це один із розділів ономастики, хоча навколо цього твердження і існують певні розбіжності.  Це викликано, зокрема тим, що етнічні назви використовують не тільки для визначення етносів  етносів, але і для окремих індивідів та  внутрішньоетнічих груп, етнічних територій. Але, все ж таки під етнонімом слід розуміти саме етнос, що сприймається як єдине ціле, що вирізняється серед інших.

Варто зазначити, що етноніми поділяються на:  автоетноніми – це  самоназви та аллоетноніми – назви, які використовують чи використовували для позначення даного етносу іноземці та сусіди того чи іншого етносу.  Оскільки етнонім може мігрувати разом зі своїми носіями, то трапляються випадки коли авто- та аллоетноніми не збігаються. Загалом, аллоетнонімів до нас дійшло більше аніж автоетнонімів, оскільки зазвичай самоназва могла бути незрозумілою для суідніх етносів і це стимулювало їх власне іменне спотворення.  Мінивість етносів яка тягне за собою нестабільність самих  етнонімів спричиняє певні складнощі для власне історичного вивчення ономастичного матеріалу. При довготривалому  вживанні етноніми зазвичай втрачають своє первісне значення. Крім того мінлмвість етнічних характеристик, через яку було  важко диференціювати різні громади , приводила до присвоєння окремим народам «чужих» назв. Наприклад довгий час казахи називались киргиз-кайсаками. Загальновідомо, що в суспільстві етнонім може  використовуватися як інструмент для розмежування  "свій-чужий".  Зміна первинного значення автоетноніма, що може трапитись  під час його проникнення до інших мов,може слугувати важливим показником для істориків. Тому часто етноніми з часом починають використовуватися в літературній мові як апелятиви.

 Як спеціальна історична дисципліна етноніміка вивчає етнонімію з метою вилучення наявної в ній інформації  з проблем етногенезу,  розселення, суспільного устрою, побуту, культури, зв’язків тих чи інших етносів.

Для дослідження етнонімії в історичному аспекті застосовуються всі методи ономастики. Одним з найбільш продуктивних є вивчення лексичних основ тих чи інших онімів. Вони представляють собою широке коло понять, які відображають матеріальну та духовну культуру  давніх народів, зокрема їхню політичну історію. Таким чином, більшість етнонімів походять від назв знарядь праці, предметів озброєння, особливостей вбрання чи навіть продуктів харчування. Деякі етноніми можуть також походити від імені родоначальника, або голови території. В якості лексичних основ використовувались також назви родинних відносин чи релігій які сповідував етнос. Наприклад в основі слова «тюрки» лежить монгольське слово,що позначало родичів дружини. Відповідно це дає нам можливість говорити про зв'язок монгольських та тюрських народів.

Найбільш різноманітними є топографічні основи, які допомагають визначити природні умови в яких жили племена.  У них можуть міститись прямі вказівки на характер ландшафту наприклад: дреговичі- від дрегва (болото). Рідше зустрічаються етноніми, в основі яких лежать назви етносів , які  першопочатково займали ту чи іншу територію: назва кельтського племені бойїв стала основою  етноніму «бавари».В самоназвах найбільш вживаними основами є слова, які визначають народ, людей, тотемних тварин, якісь самооцінки – чисті,благородні.

Надзвичайно важливе значення має також аналіз формантів, який дозволяє виділити типи словотворення, які характерні для кожної мови чи діалекту в різний час його існування. На основі цього можна прослідкувати мовні впливи і відповідно, міжетнічні контакти. Оскільки форманти піддаються математичній формалізації, то це також дозволяє проводити їхні статистико-ареальні дослідження, що показують територіальні та часові межі  розселення етносів, які залишили слід в етнонімах.

На жаль, до нас дійшло мало етнонімів в «чистому вигляді». Як правило, вони існують в інших онімах, що зумовило подальший зв'язок етноніміки з іншими ономастичними дисциплінами-топонімікою та антропонімікою. Причому з їхньою допомогою встановлюються не лише першопочаткова  форма етноніма, але і прослідковується доля самого етносу.