Валютний протекціонізм

Євтифєєв В. 5МЕВ1

Валютний протекціонізм: валютні війни після світової фінансової кризи та перспективи даного механізму державного регулювання експортної позиції країни

Все більш популярним стає нетрадиційне трактування накопичення резервів як інструмент промислової політики, стимулюючої експортоорієнтоване зростання. Мова йде не про короткостроковий кейнсианский ефект, але про довгострокову стратегію, що діє за допомогою експортної екстерналії (і посиленою наступним припливом прямих іноземних капіталовкладень). У розвинених країнах співвідношення торгівлі і ВВП вже знаходиться на оптимальному рівні. У країнах, що розвиваються це співвідношення знаходиться на рівні нижче оптимального, тому потрібні спеціальні заходи для повного використання експортної екстерналії.

Теоретично, всі екстерналії можна задіяти за допомогою податків і субсидій, але це селективні інструменти промислової політики, для їх успішного застосування потрібна бездоганна бюрократія. Заниження ж валютного курсу еквівалентно введенню мит на всі товари, що торгуються, при одночасному субсидуванні експорту, причому це невибірковий інструмент промислової політики, який не передбачає індивідуальний підхід, а, отже, його можна успішно застосовувати навіть у вкрай корумпованому середовищі.

Модель, що демонструє, як накопичення валютних резервів може стимулювати зростання, а також емпіричні свідоцтва цього представлені в роботах Польтеровіча і Попова (2004) і Попова (2005, 2010, 2011 рр.). У цих роботах показано, що накопичення валютних резервів призводить до дисбалансу обмінного курсу. Це, в свою чергу, веде до зростання співвідношення експорт/ВВП і торгівля/ВВП, що стимулює економічне зростання[4].

Є серйозні свідчення на користь того, що накопичення валютних резервів може підхльоснути довгострокове зростання в країнах, що розвиваються. Однак якщо всі країни вдадуться до цієї політики, то все програють. Крім усього, вона не спрацює для багатих країн. А ось для країн, що розвиваються - може спрацювати. Є кілька причин, за якими бідним країнам використовують цей інструмент в рамках політики наздоганяючого розвитку.

Накопичення резервів означає, що країна зберігає більше, ніж інвестує, і виробляє більше, ніж споживає, вкладаючи, таким чином, заощаджені кошти в інвестиції і споживання в інших країнах. Це може виглядати як гальмо розвитку: прийнято вважати, що капітал повинен текти з багатих країн в бідні, оскільки в розвинених країнах співвідношення K/L (капітал / праця) нижче, отже, віддача від капіталу - вище. Однак це може призвести до витіснення внутрішніх заощаджень іноземними, тому національний борг буде рости, а економічний розвиток не прискориться, а врешті-решт - сповільниться.

Водночас, разом з нарощенням експорту капіталу паралельно іде активна монетарна політика щодо підтримання стабільно низького курсу валюти. Якщо ці надлишки торгового балансу зберігаються в формі резерву іноземної валюти, то обмінний курс знижується і позитивне торговельне сальдо зберігається. Ось чому країни, які розвивалися швидше за інших, зазвичай мали позитивне торговельне сальдо, як, наприклад, США в період з 1870 по 1970 рр., Японія і Німеччина після Другої світової війни, східноазійські «тигри» і «дракони», ну і, звичайно ж, вже відносно недавно - Китай. Накопичення валютних резервів (вкладених в короткострокові надійні урядові векселі, відсоток від яких дуже низький) пов'язане з витратами для національної економіки, але у будь-якого курсу є своя ціна - за стимулювання зростання також доводиться платити. Основним результатом активних одночасних монетарних дій стає зіткнення курсів та девальваційна гонка. У сукупності такі проти міри різних економік отримали назву валютної війни.

Термін "валютна війна" ввів в обіг міністр фінансів Бразилії Гвідо Мантега. Він побачив, що розвертається "війну валют" в тому, що всі проводять політику заниження своїх валют в боротьбі за розширення ринків для своїх виробників за рахунок підтримки експортерів. Сам Мантега, треба віддати йому належне, зробив гучну заяву відразу після того, як уряд Бразилії у вересні викинуло на ринок додаткову партію реалів, щоб послабити власну валюту[1].

По суті, "валютна війна" переслідує ті ж цілі, що і протекціонізм, але рухається до них з іншого боку. Протекціонізм - це захист від імпорту шляхом підвищення мит і накладення на нього інших обмежень, "валютна війна" - це підтримка експорту шляхом заниження валютного курсу країни-експортера. Цілі в обох випадках - розчищення поля для попиту на продукцію своїх виробників за рахунок імпортозаміщення в разі протекціонізму і збільшення присутності на "чужих" ринках за рахунок зростання експорту в разі "валютної війни".