Дівчина

Дівчина

Весна! Яка чудова пора року! Я все більше переконуюся в цьому прогулюючись вранці в парку Олександрія. Легені, які хочуть розірватися від свіжого повітря. Сонечко, яке тільки прокинулося, виглядає з – над горизонту та радує мене своїми сонливими промінчиками, під які все більше і більше хочеться підставляти обличчя. Ці доріжки щастя, що відходять від великого небесного світила пробиваються крізь гілки пишних ялин. Їм вдалося зберегти свій насичено – зелений колір попри сувору зиму. Вони пестять личко ніжним теплом, яке тільки – но несміливо починає зходити до нас, наче маленька дитина, яка боячись намагається спробувати щось нове. Травичка на галявині, освітлена іскрами роси, заманливо запрошує на неї присісти після прогулянки.

І тут мій погляд впав на дівчину. На одиноку постать серед берез. Її маленький зріст виділяв дівчину на тлі струнких красунь – дерев. На перший погляд в не було нічого особливого зі зовнішності. Довге волосся кольору насиченої кави спускалося легкими хвилями до спини, овальне личко з виразними скулами, тонка шия, високий лоб, не виразний одяг. Таких мільйони… Але все ж є родзинка в цій дівчині. Це її погляд. Погляд, який зачаровує, змушує зірватися в бурю емоцій та відчутів, який баче твою голу душу. Погляд душі. Вона дивиться на світ душею, пропускає через себе все прекрасна, що відчуває кожною фібрилою своєї душі. І від цього її погляд сяє радістю. Вона начебто хоче поділитися цією радістю зі мною. В її очах читається чітке розуміння цього жорстокого та водночас прекрасного світу. Але вона не хоче помічати це все погане, що є у нашому житті. Вона унікальна.