Андрій Якович Штогаренко (1902-1992)

Андрій Якович Штогаренко

(1902-1992)

Ми з вами ненадовго перемістимось у недалеке минуле. 20 століття. Славетна Катеринославщина, що дала музичному світу безліч талановитих, обдарованих музикантів, виконавців, співаків, диригентів…

З вами Катерина Богачова, і сьогодні ми поговоримо про відомого українського композитора,  педагога, професора Київської консерваторії, музично-громадського діяча Андрія Яковича Штогаренка.

Він народився 15 жовтня 1902 року в селі Нові Кайдаки на Катеринославщині в сім'ї робітника. У родині Штогаренків дуже любили і цінували музику. Вже у шестирічному віці він грав у сімейному ансамблі народних інструментів, а пізніше і сам організовував любительські інструментальні ансамблі, оркестрував  народні пісні й танці. Такої майстерності він набув після навчання спочатку в музичній школі, а потім у музичному училищі.

Влітку 1917 р. родина приїжджає на Донбас, а через три роки знову повертається у Дніпропетровськ. Андрій Якович захоплено проводить музичні заняття,  викладає співи у школах міста. У 1926 році організував ансамбль «Гармонія» і до 1930р. був його керівником.

У 1930 році Штогаренко вступає до Харківського музично-драматичного інституту, де навчається у С.С. Богатирьова по класу теорії музики та композиції. Дипломною роботою Штогаренка була симфонічно-хорова балада-кантата "Про канальські роботи" й симфонічна поема "Похід". Вони з успіхом були виконані у відкритому концерті у 1936 році.

Штогаренко виявив великий інтерес до народної творчості. У 1937 році виходить з друку упорядкована ним збірка народних пісень, композитор обробляє народні пісні для голосу з фортепіано, оркестром. Пише багато пісень для дітей, музику для вистав, масові пісні: хорова пісня "Ой заграло Чорне море", "Чотири українські народні пісні" для голосу з симфонічним оркестром, пісні "Гей, слов'яни, до зброї", "На бій".

Під час війни композитор перебуває в Середній Азії, де працює відповідальним секретарем спілки композиторів Туркменії, допомагає місцевим композитором у їх творчій праці.

В роки війни виникає гарячий інтерес композитора до теми героїчної боротьби партизан. З'являються пісні та хори, балади "Партизан Бумажков", "Що за вітер з-за гори". Тоді ж була написана і симфонія-кантата "Україно моя"(текст М. Рильського і А. Малишка). Цей твір був відзначений державною премією у 1946 році.

У 1944 році Штогаренко повертається до Києва. У післявоєнні роки і він веде активну музично-громадську роботу. Його обирають заступником голови правління спілки композиторів України, у 60-ті роки він очолює Київську консерваторію. Пише багато творів, особливо симфонічних: симфонічна сюїта "Пам'яті Лесі Українки" (1951р.), "Молодіжна сюїта" для струнного оркестру, "Молодіжна поема" для симфонічного оркестру (1959 р.). У 1960 році створено ще одна сюїта "Пам'яті Кобзаря" та струнний квартет на вірменські теми.

Партизанська тема і після війни продовжує хвилювати композитора. Він багато читає про партизанський рух, зустрічається з колишніми партизанами (Ковпаком), а у 1957 році. з'являються "Партизанські картини".

Характеристика творчості

Штогаренко протягом всього свого творчого шляху головну увагу приділяє висвітленню сучасної дійсності. У переважній більшості його творів оспівується людина в суспільстві, відбиваються її думки, інтереси, прагнення. Такою є вся його пісенна і хорова творчість, більшість симфонічних та вокального симфонічних композицій.

Композитор прагне втілювати і прості, зрозумілі слухачам музичні форми. Показовими є жанри,  до яких звертається автор - переважно вокальні. З інструментальних творів Штогаренка найчастіше зустрічаються популярні програмні симфонічні твори.

Музична мова творів Штогаренка теж відзначається дохідливістю. У творчості він спирається на народні пісні й танці, які постійно вивчає, обробляє та використовує.

Беручи готові народні мелодії для своїх творів, композитор не цитує їх, а глибоко переосмислює, надає їм нового звучання.