Я-європеець

                                      Есе « Я-європеєць»

Україна не залишиться на тому місті де є сьогодні. Є майбутнє, і я молюся щоб воно було яскравим…

     Моя Батьківщина- це Україна. Я люблю її за широкі лани, за квітучі сади з бджолами та медом, за колосся стиглої пшениці, за річку Дніпро з її мальовничими берегами. Я пишаюся тим, що живу в країні з такою багатою історією. Можливо, на думку декого Україна може здатися такою маленькою, слабкою та тендітною, але ця держава багато чого зазнала на своєму віку. Татаро-монгольську неволю, царський режим та кріпацтво, німецько-фашистську агресію, сталінські репресії. Наша нація може вважатися найсильнішою, адже не зламатися навіть перед подіями сьогодення- ознака сильних духом.

   Мене завжди цікавило, що означає фраза «я-європеєць». Можливо, це людина яка народилася в Європі чи та, що, мандруючи світлом, залишилася жити в одній з країн Європейського Союзу? Таке, здавалося б, звичайне запитання, але як важко знайти на нього відповідь. Зазирнувши ж до нашого «старого товариша»  в пошарпаній палітурці,- «Тлумачного словника» ,-бачимо означення : «європеєць»-освічена, культурна людина. Та, котра своїми вчинками, звичками та діями висвітлює особливості культури. І ось тепер вже можемо поставити питання : чи можу я називати себе європейцем, а український народ європейським?

    Наша земля- це одне ціле. Кордони, які ділять країни між собою, це лише вигадані самою людиною  межі. Ми різні- ми рівні, чи не так? Коли говорять про Європу-  вимальовується картина взаєморозуміння, допомоги, довіри. Ми чуємо про Євро Союз як про приклад лояльності, рівноправ’я та поваги, руйнування всіх стереотипів. Мова йде не про архітектуру, не про гроші, не про політику, мова йде про людей, про націю- про найдорожче. Змагавшись за матеріальні цінності, український народ забув про те, що ми серце Європи, але це вже в минулому.