УГКЦ у підпіллі

Іспит історія християнства в Україні Рибка Тетяна КПІ-Жовква 2018 (3 курс)

УГКЦ у підпіллі

Період другої світової війни був надзвичайно складним для УГКЦ. У 1939 році Західну Україну Окували радянські війська. У той час УГКЦ налічувала 2387 парафій  і 3,6 млн. вірних, 2352 єпархіальні священики, 31 чоловічий і 121 жіночий монастирі й чернечі доми. Під опікою Церкви діяли Греко-католицька богословська академія у Львові та три духовні семінарії, у яких навчалося 480 студентів.

Для радянської влади і комуністичної політики Українська церква та духовенство були серйозною перешкодою так, як були духовними провідниками народу. Тому очільники СРСР розпочали агресивний наступ на УГКЦ.

Перший етап репресій проти УГКЦ  розпочався ще наприкінці 1939 року, після того як Галичину окупувала Червона армія. Впродовж 1939-1941 років відбувалися переслідування, арешти і вислання авторитетних священиків та вірних УГКЦ. Особливу увагу радянські каральні органи приділили митрополитові Андрею Шептицькому, на якого таємно було заведено карну справу. Такі справи було заведено було й на ректора Богословської академії у Львові Йосифа Сліпого та інших владик і священиків УГКЦ. За ним було встановлено цілодобовий нагляд, а у найближчому оточенні церковних ієрархів почали вербувати інформаторів. Будучи під постійним тиском та усвідомлюючи ймовірні наслідки дій радянських спецслужб для усієї Церкви, митрополит Андрей Шептицький звернувся із посланням «До духовенства», яке було опубліковане у «Львівських Архиєпархіальних відомостях» у вересені 1939 року. Цим посланням митрополит закликав духовенство до розважливості та спокою. 22 грудня 1939 року з дозволу Ватикану митрополит Андрей таємно висвятив отця Йосифа Сліпого (1892–1984 рр.) на єпископа з правом наступництва на галицькому митрополичому престолі.

На початку війни між СРСР та Німеччиною в 1941 році Західна Україна була окупована німецькими військами. 30 червня 1941-го представники українських організацій проголосили Акт відновлення Української державності, і Андрей Шептицький висловив  свою підтримку цій ініціативі. Але вже через два тижні німецька влада почала репресії проти українського народу. Саме тоді Українстко  Греко-Католицька Церква була змушена розпочати підпільну діяльність.

Наприкінці липня 1944 року більшовики вдруге окупували Галичину. У порівнянні з 1939-1941 роками, політична ситуація суттєво змінилася. Масові розправи над невинними людьми, здійснені у червні 1941 року, продемонстрували справжнє обличчя радянського режиму. Місцеве населення позбулося будь-яких ілюзій щодо характеру радянської влади, а тому ще у попередні роки тут розвинулися потужні український підпільний та партизанський рухи, що вели боротьбу проти червоноармійців. Беручи до уваги всі ці обставини, радянська каральна система вже не могла приховувати свої справжні наміри.

У цей час, 7 вересня 1944 року, митрополит Андрей Шептицький виступив на урочистій сесії Львівського Архиєпархіального Собору з промовою «Про ставлення УГКЦ до Радянської влади» У своїй промові ієрарх закликав священиків та вірних спокійно поставитися до повернення більшовицької влади. Водночас Церква почала готувати спеціальну делегацію, яка мала відбути до Москви, щоби там спробувати домовитися про умови діяльності УГКЦ та основи її взаємовідносин із радянською владою. Однак завершити цю роботу Андрей Шептицький не встиг. 1 листопада 1944 року митрополит помер, а його наступником став Йосиф Сліпий.

Одразу після смерті Андрея Шептицького радянська влада пропагандистську кампанію, суть якої полягала у тому, щоби звинувачувати покійного митрополита у співпраці з нацистами, у підтримці Української Повстанської Армії та іншому. Для поширення цієї інформації активно використовувалися  засоби масової інформації, а у трудових колективах проходили примусові збори, на яких виступали агітатори, що тиражували ці вигадки. А невдовзі розгорнулося систематичне переслідування священиків УГКЦ.

Бажаючи залагодити конфлікт, до Москви зі Львова виїхала делегація УГКЦ, яку очолив рідний брат митрополита — Климентій Шептицький. Перебуваючи у Москві, він принагідно передав для потреб Червоного Хреста СРСР 100 тисяч рублів, які зібрали греко-католицькі парафії. На перемовинах у Москві, які з радянського боку вів уповноважений у справах релігії І. Полянський, делегація УГКЦ отримала запевнення у тому, що влада із належною повагою буде ставитися до Церкви. Проте, не зважаючи на домовленості, у Києві та Львові місцеві органи влади та працівники спецслужб почали збирати матеріал про діяльність УГКЦ, а також персонально на кожного греко-католицького священика.