Авангард в кінематографі

Авангард в кінематографі

Авангард у кіно – напрям, що виник у Франції після Першої світової війни (у 1920-х роках). Згодом поширився в інших країнах. Термін «авангард» іноді використовується як синонім поняття «експериментальний кінематограф». Кіноавангард характеризується використанням новаторських засобів вираження, експериментальним підходом до художньої творчості, часто виходять за рамки класичної кіноестетики і тісним чином пов’язаний з загальноноваторськими тенденціями, в театрі, живописі та літературі Франції, Німеччини, Росії.

Представники кіноавангарду виступали за оновлення кіноформи, надавали перевагу засобам кіновиразності (деталь, ракурс, світлотінь, метафора).

Розрізняють три течії авангарду у кіно:

Перший авангардизм (1920–1925) – французька школа, що була естетично новою, але цілком не розривала зв’язків із класичним кіно, вона отримала назву французького імпресіонізму. Саме кіноімпрессіоністи, під керівництвом Луї Деллюка, першими підняли бунт проти комерційного кінематографу, який бездумно копіював твори театру і літератури. Кіноімпресіоністи внесли дуже вагомий внесок у теорію і естетику кінематографу. На початку 20–х років з’явилися статті в періодичних виданнях, книги про специфіку кіномистецтва, про композиції кінообразу, про ритм в кіно.

Другий авангардизм (1921–1926) – пов’язаний з дадаїзмом і сюрреалізмом. Дадаїсти закликали до створення алогічного мистецтва, незв’язного і наївного, як творчість дітей (програмним фільмом цієї групи був «Антракт» режисера Рене Клера), а сюрреалісти ¬– головним завданням вважають перетворити реальне в «надреальне». Першим фільмом нового напрямку прийнято вважати «Механічний балет», поставлений відомим французьким художником Фернаном Леже в 1924 році.

Третій авангардизм (1927–1930) – з концепцією «Кіно-ока» Дз. Вертова. Після становлення французького кіноавангарду