Олександр Шалімов

«Не можна зупинятися на досягнутому. Треба весь час працювати. І, нарешті, лікар зобов'язаний бути гуманістом - це закон нашої професії»
Олександр Шалімов

Олександр Шалімов - хірург, один із засновників української хірургічної школи), дійсний член Академії медичних наук України, герой України.

Народився Олександр у селі Введенка Задонського району Липецької області (Росія) в сімї звичайних селян, в яких було 14 дітей. Батьки були дуже працьовитими, чого й навчили своїх дітей. Закінчив 5 класів місцевої школи. Коли він став випускником середньої школи, йому запропонували навчання у сільськогосподарському інституті. Та на щастя сотні тисяч людей, Шалімов відмовився, тож у 1934р. вступив на робітфак Кубанського медичного училища, який закінчив у 1936 році з відзнакою.

У 1936–1941 роках навчався на лікувальному факультеті Кубанського медичного інституту. Після цього Шалімов почав працювати у Читинській області хірургом. За час перебування там лікар отримав великий досвід в хірургії, оскільки він оперував ранених людей.

Після завершення війни Олександр почав стажуватися у престижних лікарнях СРСР. Так у 1946 році він отримав посаду завідувача хірургічним відділенням Брянської обласної лікарні. У той час Шалімов познайомився з Амосовим. Ці видатні лікарі працювали разом, тож Амосов став його другом та напарником, хоча спершу між ними виникла конкуренція. Шалімов часто ділився з партнером своїми думками та ідеями. Вони майже в один час написали кандидатські дисертації, одночасно захистилися. Олександр Шалімов зізнавався, що саме зустріч з Амосовим підштовхнула його створювати наукові роботи. 

Однією з найуспішніших його робот була праця на тему «Хірургічне лікування раку головки підшлункової залози і фатерова сосочка», що була створена у 1958 році. А загалом Олександр створив близько 800 наукових робіт та 112 винаходів. Знайомі колеги говорили, що Шалімов одночасно був видатним практиком, блискучим вченим і чудовим організатором

Після захисту раніше згаданої роботи Олександр став провідним хірургом у Харківських лікувальних та наукових закладах. З 1970 року він — завідувач кафедрою торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів, директор науково-дослідного інституту гематології та переливання крові, а з 1972 року директор Київського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної хірургії.