Етруски

 Однією з головних ритуальних магічних дій у етрусків  було визначення долі. Етруски визнавали невідворотність божественної волі, але в них були магічні способи змінити її або відтермінувати на певний час (наприклад за допомогою певних магічних ритуалів можна було  відтермінувати удар долі на 10 років, а для міста - на 30 років).  За римськоетруськими уявленнями, зробити таку відстрочку міг бог підземного вогню Вулкан/Велханс ( потрібна була жертва, часто се був козел, якщо що це тварина, а не колишній))). (біблійний "козел відпущення гріхів" міг відтермінувати або взагалі зняти божественну кару зі злочинця).

Усі магічні ритуали проводили жерці, яких називали гаруспіками. На них покладалася функція ворожити по нутрощах жертовних тварин, особливо печінці і визначати знамення божественної волі ( слово гаруспік перекл. як ворожитель по нутрощах тварин, в основному на печінці). Права сторона печінки вважався щасливою, а ліва - нещасливою, що відповідає поглядам етрусків на гадальну практику (ще могли використовувати жовч жертви, рідше - серце і легені). Вельми звертали увагу на розмір і колір печінки, яка вважалася центром життя і дзеркалом, що відображає стан світу в момент ворожіння. Та дещо згодом для жертвоприношень брали велику рогату худобу, яка мала бути здоровою і не чинити опір, коли її вели до жертовного вівтаря. Гаруспики при ворожінні по печінці, особливу увагу приділяли caput iocineris - пірамідальному відростку  (якщо він великий - то це віщувало радість та щастя, а малий - нещастя, навіть смерть. Якщо відросток був розчленований, то місту загрожувала війна. Наріст на вершині відростка, подібний до вінця, тлумачився як вказівка на перемогу у війні).

Печінка розглядалася як Мікрокосм, що відображає Макрокосм Всесвіту. У більш пізніші часи, мабуть, під впливом вчення авгурів, печінку, так само як і небо, розбивалася на 40 ділянок, що відповідають ділянкам Космосу і за станом кожної ділянки печінки визначали волю того чи іншого божества, тобто кожному божеству відповідала своя ділянка Космосу.  Для жертвопринесення вони мали спеціальний ритуальний бронзовий ніж з руків'ям у вигляді стилізованої статуетки, з широким лезом, який кріпився до плеча священнослужителя.