Бюргерство

До початку XVI ст. більшість населення Германії складалося з феодальнозалежних християн. У селі безроздільно панували князі, дворяни і їх управителі. У німецьких містах, в тому числі і в найбільш великих, переважало цехове ремесло, а в їх магістрати входили члени патриціанських пологів і представники багатого бюргерства. Підприємці-роздавальники з середовища бюргерства, власники мануфактур, головним чином розсіяних в міській окрузі, підривали своєю діяльністю цехові підвалини в містах і були носіями прогресивних тенденцій в промисловому виробництві. Але вони виявлялися безсилими перед обличчям торгово-лихварських компаній.

 Звідси то велике обурення, яке викликала в колах німецького бюргерства в XV-XVI ст. діяльність цих компаній, поширювали свій вплив далеко за межі Німеччини і ігнорування специфічно німецькі інтереси. Більшість середнього шару міського населення (бюргерства) включало багатих, середніх і частина дрібних власників - мастерів, ремісників, торговців, які страждали від непосильних податків, від постійних міжусобних воєних  і грабежів на великих дорогах, від засилля привілейованих монополістичних компаній.

У середовищі бюргерства все більше наростало опозиційний настрій, але в умовах недостатньо розвинених внутрішніх зв'язків і політичної роздробленості країни німецьке бюргерство на відміну від середнього шару городян в деяких інших країнах Європи не сформувалося в клас загальнонаціонального масштабу і не змогло об'єднати інші опозиційні сили. Воно цікавилося переважно вузькими питаннями і не ставило перед собою широких політичних цілей. Що стосується прошарку, яка до цього часу вже вступила на шлях буржуазних відносин, то її питома вага в загальній масі бюргерства був ще порівняно невеликий. Політичною активністю виділялося німецьке військо (рицарство), що виявилося в критичному положенні. розвиток техніки військової справи в зв'язку з винаходом пороху і зростання значення піхоти зробили непотрібною важкоозброєну кавалерію, т. е. військову службу лицарів. Збереження свого становища лицарі вбачали в зміцненні імперії, в створенні централізованого кріпосницького стану, що спирається на лицарство і тримає в узді селянство. Ідеологи дворянства висловлювали невдоволення всевлас- ством князів, особливо засиллям духовних князів і вищої церковної ієрархії взагалі, що була агентурою папського Риму. Само собою зрозуміло, що цей ідеал кріпосницької імперії не міг бути прийнятий ні бюргерством, ні селянсько-плебейським табором. Зовсім інший характер носила революційна опозиція народних мас міста і села, які не мали в існуючому феодаль- ном суспільстві ніяких прав.