Що таке дисидентство, його опис та причини

1.Що таке дисидентство, його опис та причини

Дисидентство – культурницько-політичний рух, рисами якого є протистояння владі та виступ проти політичних або релігійних поглядів, що офіційно затверджені в країні. Передумовами появи у 60-х роках дисидентів в Україні насамперед були десталінізація та невелике поліпшення внутрішньополітичного клімату під час «відлиги». Однак, десталінізацію почали припиняти, а основи радянського тоталітарного режиму не були змінені, і це зчинило супротив зі стороні населення. До того ж, причинами появи дисидентства великою мірою були русифікація всіх сфер життя, бездержавність України та активізація духовного життя суспільства. Ідеологія дисидентства виникла через усвідомлення того, що існуючу систему необхідно не змінювати, а ліквідувати.

Хоча спочатку дисидентів можна було побачити нечасто, згодом почалось поширення цього явища. Почали виникати спілки та угрупування. Одними з перших були, наприклад, Об’єднана партія визволення України, Українська робітничо-селянська спілка, Український національній фронт та інші. На початку 70-х років дисидентство зміцніло і набуло більш масового характеру, через що радянська влада відчула у ньому загрозу. У 1972 році відбулось послаблення руху шляхом широких репресій. Також це відбулось і через те, що деякі учасники руху перейшли на бік влади та почали закликати до цього інших.

Характерним для дисидентів було поєднання різних методів боротьби, що включала в себе:

1. Написання різноманітних за стилями творів та поширенні їх через «самвидав», які викривали недоліки та вади радянського супільства.

2. Ствердження нерегламентованих культурних ініціатив, таких як відкриття неофіційних музеїв та створення структур для боротьби з режимом.

3. Протести, звернення на адресу керівництва країни «відкриті листи» до ООН

Також можна підкреслити й інші особливості дисид. руху, такі як:

1. Чіткі організаційні форми (об’єднання, комітети)

2. Був загальноукраїнським за характером

3. Охоплював різні соціальні прошарки населення: студентів, робочих, інтелігенцію

4. Був національно-демократичним

2.Умовні напрями дисидентства і мета їх учасників

В українському дисидентському русі можна умовно виділити чотири основні напрями: самостійницький національно-культурницький, правозахисний та релігійний.

Самостійницький рух був найбільш переслідуваним, адже виступав за державну незалежність України. Із методів боротьби були мирні засоби. Представниками були Левко Лук’яненко, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Оксана Мешко та інші.

Національно-культурницький напрям найбільшим чином боровся проти політиці русифікації, знищення культурних та історичних пам’яток, незаконних арештів та дискримінації національної інтелігенції. Представниками були насамперед шістдесятники, такі як Іван Дзюба, Іван Світличний, Зиновія Франко та інші.

Правозахисний напрям зосереджувався, як можна зрозуміти з його назви, на обстоюванні невід’ємних прав людини, виступав за дотримання конституції та законів. Представниками були Мирослав Маринович, Петро Григоренко, Семен Глузман, Леонід Плющ та інші.

Релігійний напрям виступав за права віруючих, легалізацію Української греко-католицької та Української автокефальної православної церкви, а також за повернення відібраних державою храмів і відбудову зруйнованих. Представниками були зазвичай вірослужителі, такі як Георгій Вінс, Василь Романюк, Йосип Терля та інші.

4. Опозиція в 60-70х рр

У вересні 1965 року під час презентації фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» виступили Дзюба, Стус та Чорновіл, розкритикувавши