Православне вчення про Таїнство Покаяння

Міністерство освіти і науки України

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Кафедра культурології, релігієзнавства та теології

«Православне вчення про Таїнство Покаяння»

Курсова робота

з навчальної дисципліни

 «Догматичне богослов’я»

на тему:

студента 4 курсу 403 групи

спеціальності 041 – богослов’я

Лаврука З. Д.        

Керівник: к. богос. н., істор. н., доцент

протоієрей Щербань.М.В

Національна шкала [pic 1]

Кількість балів:            [pic 2]

Оцінка:  ECTS  [pic 3]

                                     Щербань.М.В

       (підпис керівника)                (прізвище та ініціали)[pic 4][pic 5]

Чернівці – 2019

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………...…..……3

Розділ І. Біблійне вчення про покаяння………………………………………………….

1.1 Форми та особливості покаяння в старозавітній Церкві…………………..

1.2 Сутнісні ознаки таїнства Покаяння в Новому Завіті…………………………..

Розділ ІІ. Таїнство Покаяння  крізь призму святоотцівської екзегези…….

2.1 Зміст та ознаки та характерні риси  покаяння  в святоотцівській інтерпретації ……………………………………………………………………………………………

2.2 Покаяння як шлях до обожнення……………………………………………………..

ВИСНОВКИ …………………………………………….………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ....................……

Вступ

Світ, у якому ми живемо, є місцем панування зла. Коли людина згрішила в Раю і стала неспроможною до життя у святому місці, Господь відправив її на землю. Тоді сталася глобальна катастрофа в житті людства – розрив відносин з Творцем. Понад п'ять тисяч років старозавітний Божий народ перебував у полоні гріховного прокляття, через яке райське життя було тимчасово недоступним.

Через превелику милість Божу ізраїльському народові був даний Закон Мойсеїв. Апелюючи до нього, старозавітні пророки та праведники закликали люд до щирого сердечного каяття, готуючи їх до приходу обіцяного Богом Месії. Останнім закликом перед Його появою була проповідь Предтечі, у якому він закликав народ до навернення та вирівняння шляхів серця перед Спасителем.

Прихід Христа заклав основу кардинальної переміни розуміння спасіння. Христос  вечеряє з митарями, приймає слізне каяття  блудниці, поміщає серед своїх друзів  грішників та колишніх злочинців, даючи  кожному з них надію на вічне життя. Серед  апостолів був поміщений колишній митар Матвій, та злодій Юда Іскаріот.

Перебуваючи в такому  суспільстві Христос дає зрозуміти, що спасіння можливе тільки через визнання своєї гріховності. Але воно можливе тільки з доброї волі самої людини. Прикладом є його апостоли – Матвій, каючись, залишає митарське блукання, стає його ревним учнем; Петро своїми сльозами та розкаянням повертає собі апостольську гідність, а Юда Іскаріот – нерозкаяний по своїй волі грішник, гордість та сріблолюбство котрого призводить до загибелі.

Тому  і ми, християни, знаємо і віримо, що наше теперішнє життя – тимчасове, упродовж якого ми готуємося до життя вічного. І прожити треба це життя так, щоби отримати життя вічне. Завдяки вільному вибору ми маємо можливість подолати гріховну складову, та через щире покаяння перейти від тимчасового життя до вічного. Місце у Вічності ми заробляємо тут – або йти у місце страждань, або в місце вічного торжества.